Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю голкіпера ФК “Атлет”, який в сезоні 2012 року був визнаний кращим голкіпером серед гравців 1995 року народження в м. Києві

 

-         Перш за все Дмитро, хочу тебе привітати. Стати найкращим голкіпером серед однолітків в місті Києві.(Для тих хто ще не знає, Дмитра визнано кращим голкіпером в 2012 році в місті Києві, серед юнаків 1995 року народження) Це на мою думку вагоме досягнення! Що взагалі для тебе означає бути кращим воротарем в Києві , серед такої шаленої кількості конкурентів?
-         Дякую за привітання! Якщо чесно, мені дуже приємно. Приємно, що федерація разом з тренерами обрали мене. Але особисто я себе найкращим не вважаю. Гадаю в Києві є багато голкіперів ,що заслуговують мати цю нагороду. Ну, а для мене це великий стимул, щоб працювати та розвиватися надалі!

 

-         Розкажи будь ласка, коли і як розпочалися твої перші кроки в футболі? Хто був твоїм першим тренером?
-         Перші кроки в футболі розпочалися в команді «Хімволокно», в яку мене привів батько. Моїм першим тренером був покійний Сучков В.В. Я дуже вдячний йому, гадаю, що саме він загартував мій футбольний характер! Оскільки я займався з хлопцями 90-92 р.н, був наймолодшим і найнижчим гравцем в команді.( прим.  ред. Дійсно, саме в таких ситуація виховується характер!)

 

-         Питання, яке голкіпери впродовж життя чують багато разів. Чому саме воротар, чому не захисник,чому врешті решт не нападник? Хіба тобі не хотілося забивати голи?
-         В моєму дитинстві, усі хотіли бути схожим на Андрія Шевченка, а я був захоплений грою Олександра Шовковського. А ще зіграв фактор генів. Мій батько був воротарем і мені дуже кортіло піти тим шляхом, яким раніше йшов він!

 

-         Але ,як мені відомо тобі не відразу пощастило зайняти місце в воротах. На якій позицій ти розпочинав?
-         Я розпочинав грати на позицій центрального півзахисника, так би мовити виконував роль вільного художника. Чесно кажучи мене завжди тягнуло  в ворота, але тренер вважав ,що я маю грати тільки в полі і ні як інакше!

 

-         Як надалі розвивалися твоя карьера у «Хімволокно»?
-         Після 6 місяців перебування у «Хімволокно» ми с татом вирішили спробувати мої сили на більш серйозному рівні. Тому я вирішив піти на перегляд до київського «Динамо»!

 

-         Чим запам’ятався тобі період перебування в «Динамо»? Хто керував твоїми діями в київському клубі?
-         Моїми тренерами в «Динамо» були Шпак А.А і Дроценко О.Є. Пам’ятаю ,що на тренуваннях постійно було 40 хлопчаків,  іноді і 50. Яскравий спогад пов’язаний з Дроценком. Тільки но я прийшов в «Динамо»,він спитав мене ,на якій позицій я хочу грати? Я відповів, що хочу бути воротарем. Він подивився на мене декілька секунд оцінюючим поглядом і сказав іди грати хлопче лівим захисником..

 

-         То, коли ж все таки футбольна доля надала тобі шанс зайняти таке бажане місце в воротах?
-         Після 4 –ох місяців перебування в «Динамо»,нашу підготовчу групу розподілили до різних футбольних клубів Києва. Мене було переведено до ДЮСШ-17,тренером якої був Прокопець Дмитро Микитович. Цікаво ,що дебютний матч за ДЮСШ-17 я провів проти команди «Атлет» 1994 р.н. Грали ми на Зрошувальній 4-а. У тій грі я розпочинав на позицій правого захисника, але у другому таймі Дмитро Микитович дозволив мені зайняти місце в воротах. Мені вдалося продемонструвати свої воротарські здібності і незважаючи на те, що я пропустив 3 голи, собою був задоволений. Задоволений мною був і Дмитро Микитович,який після гри сказав , що я маю усі можливості ,аби стати хорошим голкіпером. С того часу я і займаю місце в воротах!

 

-         Після декількох років проведених в ДЮСШ-17,ти перейшов в «Атлет». Як відбувався процес переходу?
-         В ДЮСШ-17 настали смутні часи,команда вилетіла в першу лігу і навіть там ми програвали майже усі ігри. Команду покинули ряд виконавців і малюнок гри кардинально змінився. Я не залишив команду в скрутному становищі, пам’ятаючи настанову батька про те ,що лише пацюки втікають з потопаючого корабля. Після календарної гри проти «Атлет»-2, до мого батька підійшов Мурашенко Д.К ,він запросив мене грати за «Атлет» в чемпіонаті України. Я відразу ж погодився, але при умові ,що повністю покидати ДЮСШ-17 не буду! Близько року Дмитро Костянтинович переконував мене в тому, що повністю перейти в «Атлет» є правильним рішенням. І вже с 1-го січня 2010 року я став повноправним гравцем команди «Атлет»!

 

-           Що взагалі для тебе значить «Атлет»?
-         Якщо чесно ,я не зовсім хотів переходити до «Атлету» через те,що в моїй голові сформувався певний стереотип , щодо цього колективу. Я думав, що там грають футболісти з зірковою хворобою, мовляв зайняли 2-ге місце в чемпіонаті Києва і тут до них прийшов якийсь хлопець з ДЮСШ-17, з команди, яка всім програє. Але вже на першому тренуванні хвилювання зникло і я побачив , що «Атлет» це велика та дружня родина. Першими моїми друзями в команді стали Іван Гребенюк ( зараз грає в ФК «Волинь» (Луцьк)) і Артем Остапенко, лідери команди. Тобто не про яку зіркову хворобу і мови не йшлося! Більше того, свого конкурента Владислава Кияшка – я знав ще з дитсадка. Тобто проблем за адаптацією я зовсім не мав! І взагалі за роки перебування в команді ,вона стала для мене другою родиною, а тренера хрещеними батьками! Мені б дуже хотілося висловити слова подяки Мурашенко Дмитру Костянтиновичу. Вважаю ,що він чудовий тренер, який навчив мене багатьом корисним речам. Прекрасним є той факт, що він навчає гравців не тільки бути хорошими футболістами ,а й хорошими людьми!

 

-         Ким ти себе бачиш у футболі? Як ти вважаєш ,що тобі потрібно зробити, аби досягти певного рівня?
-         Так ,як я вже подорослішав, дивлюся на речі тверезо! Розумію,що для гри на високому рівні потрібен високий зріст. Мені вже 17 років і навряд  мій зріст кардинально зміниться. Тому буду наполегливо працювати, аби заграти у футзалі! Тим більш тренера вважають ,що в мене є усі можливості ,щоб досягти успіхів у футзалі!

 

-           Ти вже пройшов шлях дитячого футболу, є певний досвід. Що ти можеш побажати юним футболістам, які тільки починають робити свої перші кроки?
-         Тренування це дуже добре,але якщо ти не будеш працювати над собою після тренувань, тяжко буде чогось досягти у футболі. А також я бажаю юним футболістам любити футбол і приділяти йому достатньо уваги!

 

-         Дякую Дмитро, мені було дуже приємно мати с тобою розмову!
-         Дякую і вам за запрошення на інтерв’ю. До побачення.

 

Артем Кумейко, прес-служба ФК «Атлет»