До Вашої уваги інтерв’ю з гравцем команди дорослих ФК “Атлет”, який виступав за нашу команду в період з 2006 по 2012 рр. Головізніним Євгеном

Євген, ти вже приблизно, як півтора року завершив виступи за ФК «Атлет». Не сумуєшь за футболом?
Так, вже пройшло достатньо багато часу, після того, як я не грав за ФК «Атлет». Чи сумую я за футболом? Звісно сумую. Постійно не вистачає тих відчуттів, азарту, які я отримував на тренуваннях та, особливо, під час футбольних матчів. Але більш за все не вистачає нашого футбольного колективу.

А взагалі, як Ви потрапили до футбольної секції?
Починав я грати в футбол у 10 років. У школі, в якій я навчався, була футбольна секція, вона тільки розпочинала своє життя. Ми виступали на рівні шкільних змагань, не більше. Займали призові місця на чемпіонаті м. Києва. Далі, наш шкільний тренер, Дворецький Олексій, разом з деякими представниками відділення у справах сім’ї, молоді та спорту Дарницького району, сформували ФК «Юність», в який мене і забрали. У цьому клубі також грали Красник Сергій, Уманець Микола, Влад Яковенко. Коли мені було 14 років, ми зіграли товариський матч з ФК «Дружба» (зараз ФК «Атлет») після якого, тренер цієї команди, Філенко Е.В. запросив  мене грати за них. Красник та Уманець також отримали запрошення, але у команду до Мурашенка Д.К.
Яковенко потрапив до Пушенка В.Д.(Влад Яковенко потрапив до ФК «Атлет» транзитом через ФК «Добро» 🙂 -прим.редакції)  Якщо я не помиляюсь, після того, як ми перейшли до ФК «Дружба», наш колишній клуб ФК «Юність» припинив своє існування.

Ви з самого від самого початку занять футболом грали на позиції захисника?У дитинстві, як і більшість всіх, я бажав грати на позиції нападника, так цікавіше. У ФК «Юність» мене ставили центральним півзахисником, але я дуже переймався нашим захистом, і завжди повертався допомогти нашим хлопцям відбитися, після чого отримував від тренера “на горіхи”. Коли тренер зрозумів, що моє бажання допомагати у захисті не зламне, мене поставили на позицію центрального захисника. Коли я виступав за ФК “Дружба”, тренер ставив мене на позицію крайнього захисника, але паралельно випробовував мене і на інших позиціях: центральний півзахисник, крайній півзахисник. Але позиція крайнього захисника, закріпилася за мною саме у дорослій команді, під керівництвом Мурашенка Д.К.

Пам’ятаєш свою першу гру у складі дорослих ФК «Атлет» та як  взагалі ти потрапив в обойму даної команди?
Пам’ятаю і гру, і перші тренування за дорослих. В цю команду я потрапив як і більшість наших випускників. Після випуску нашого 1988 року, я залишився вірним своєму футбольному клубу. На той час дорослу команду очолював Мурашенко Д.К. (також був тренером команди 1989 року народження), з ним я був знайомий і раніше – в останній рік догравання за мою команду 1988 року, були деякі непорозуміння між нашим колективом, і тренувань, як таких не було, і щоб я не втрачав фізичну форму, Дмитро Костянтинович дозволив мені займатися з командою 1989 року.

Що найбільше тобі запам’яталось за період виступів в ФК «Атлет»?
Найбільш за все, мені запам’яталося, коли граючи за дорослу команду, у півфіналі кубка м. Києва ми обіграли ФК «Зірку». На той час у  суперників в команді були гравці, котрі встигли пограти на професійному рівні у Вищій і Першій лігах України. Поєдинок видався дуже напруженим, ми догравали додаткові 2 по 15 після повних 90 хвилин. Тоді ми перемогли з рахунком 4-2,  і я ніколи не забуду вирази обличчя досвідних гравців ФК «Зірка» які дивилися на нас, вилупивши очі, і не розуміли, як після 110 хвилин такої жорсткої боротьби, у нашої команди не те щоб були сили, ми просто гнали суперника і не випускали їх з їхньої половини поля. Цю гру я запам’ятаю на все життя.

 

Фінал Кубку м. Києва проходив на стадіоні НСК «Олімпійський». Які були відчуття виходячи на поле легендарної арени?
Цього матчу ми дуже чекали. Сама арена надавала додаткових сил і мотивації. Звісно, я розумів що це не звичайне футбольне поле, але перш за все я настроювався і думав насамперед про поєдинок. Тільки після матчу, і зараз згадуючи, розумієш що тобі довелося зіграти на самому  «Олімпійському».

 

Фінал був програний ФК «Київ» 0-2. На твою думку чого не вистачило для перемоги?
З самого початку матчу ми намагалися пресингувати, йшли тільки в перед, хотіли забити швидкий гол, а виходило так, що отримували дуже гарні контратаки від суперника.

На цей поєдинок ми вийшли дуже заведені, ще й початок матчу затримався, напевно це і сприяло такому розвитку гри на полі.

Перший дзвіночок був, коли, в першому таймі, я вибив м’яча з порожніх воріт. Перша половина гри закінчилася з рахунком 0-0. У другому таймі ми пропустили гол, після нашої обрізки в центрі поля і швидкого переходу в атаку зі сторони суперника, не всі наші гравці зуміли зреагувати на це – в результаті 0-1. Другий гол ми взагалі забили самі собі (сміється).

На мою думку, на початку матчу потрібно було трохи збавити обороти, і більш контролювати м’яч та й саму гру.

 

 

Які були відчуття, коли після виходу з першої ліги Першості м. Києва відразу ж срібні медалі Вищої ліги м. Києва?

Звісно, відчуття були дуже приємні, але коли набрали оборотів – хотілось і золота.

Якщо не помиляюся, то саме в тому сезоні у нас було більш ніж 10 перемог поспіль.

Також, того року, ми були призерами кубку м.Києва і виграли кубок Мунтяна.

 

А перед початком того «срібного сезону» була віра в те, що зможете досягти такого результату?
Напевно, на початку сезону, ні в кого не було таких думок. Але зігравши половину першого кола, ми зрозуміли, що можливо все.

 

На твою думку, в чому був успіх тієї «срібної команди»?

Мені здається, що такому успіху сприяв тодішніх колектив нашої команди, із всіх років, він був найкращим, це був “ золотий склад” ФК «Атлет».

З кимось з того складу підтримуєш  дружні відносини?
Звісно, спілкуюсь з усіма хлопцями, приїжджаю підтримати їх на змаганнях.

Часто з ними зустрічаємось, ходимо на футбольні матчі.

З Кириченко Сергієм навіть працюю в одній компанії.

Що в тобі виховав «Футбол», як у особистості?

Так, футбол також збагатив мене як особистість.

Хочу відмітити двох тренерів, які безпосередньо допомагали нашому вихованню.

Філенко Едуард Володимирович багато часу приділяв вихованню саме людяності, постійно твердив, що перш за все – треба поважати людей і залишатися людиною. У нас постійно були міні лекції на тренуваннях з цього приводу.

Мурашенко Дмитро Костянтинович акцентував увагу на силі волі, мужності і поваги до самого себе.

Саме такі якості, яким нас навчали тренери, я і перейняв собі, і дуже часто це мені допомагає у житті. Тренерам, звісно щиро дякую за їх внесок!

 

  Щоб ти хотів побажати юним вихованцям футбольної школи «Атлет» та вцілому ФК «Атлет»?

Перш за все, я хочу побажати, щоб молоді гравці поставили для себе ціль у житті. Без поставленої цілі людина не знатиме до чого прагнути. Річ не йде тільки про футбол, я маю на увазі всі напрямки розвитку особистості. Треба прикладати максимум зусиль, щоб досягнути успіху. Хочеш стати футболістом – не пропускай ні одного тренування, завжди старайся на полі навчитися чомусь новому, а не просто прийти і відбігати… ніколи не здавайся, і звісно – слухайся свого наставника.

Футбольній школі ФК «Атлет»  я бажаю і далі розвиватися. Зараз це одна з найкращих футбольних шкіл у м. Києві. У цього клубу дуже великі перспективи розвитку, і хочеться щоб його вихованці і надалі виступали на найвищому рівні українського футболу.