Мурашенко Дмитро Костянтинович: «Футбол – це моє життя! І цим все сказано».

 

 

Дмитро Костянтинович почнемо  наше інтерв’ю з питання, яке буде задано кожному тренеру нашого клубу. Скажіть будь-ласка, що для Вас означає «футбол»?

– Футбол – це моє життя! І цим все сказано.
Тоді розкажіть нам будь-ласка, як розпочиналось Ваше футбольне життя?

в 6 років мене вчитель фізичного виховання відвів на набір у футбольний клуб “Восход” до тренера Сучкова Валерія Володимировича (вже покійного, хай земля йому буде пухом…). На протязі всього мого життя він відігравав велику роль. Хоча я пішов з “Восхода” у 10 річному віці по причині якраз конфлікту з тренером… потім він все одно брав мене за збірну міста та співпрацював зі мною як з тренером… Як тренер я у нього багато взяв, але і багато навпаки ніколи не буду робити з своїми вихованцями… Але це єдиний тренер, це я можу сказати, вже зараз, який правильно найшов моє амплуа, на якому я міг розкритися якомога краще, але це я зрозумів дуже пізно. Пів року не грав у футбол зовсім… За цей час спробував і цигарок, і пива… Але потім мій однокласник відвів мене на “Вимпел”… Це був крок назад, команда була різного року народження, підстава на підставі. Грали де хотіли і як хотіли, звісно я собі вибрав роль нападаючого. Забивав у першій лізі першості міста багато… через деякий час мене вибрали капітаном… так би і грав там, але “Вимпел” почав розпадатися і дякуючі Лєнку Борису Васильовичу, який нас там тренував, він кращих гравців порекомендував Нахабову Сергію Владиславовичу. Лєнок Борис Васильович і по цей день допомогає мені в моїй роботі, я завжди можу звернутися до цієї людини і він, ще ніколи мені не відмовив. За що йому щиро вдячний!

Нахабов, тренер “Дружби”, подивився нас та залишив двох, мене та Майзліна (зараз Москалюк). І тут у мене почалося нове життя… був період коли я ледь не зломався. Прийшовши з “Вимпелу” лідером, капітаном я хотів мати і в “Дружбі” такі ролі… Але тут були свої лідери… На початку я зразу завоював місце в основі, але дуже довго не міг забити і це не влаштовувало тренера та і мене в першу чергу… я нервував із-за цього отримував червоні картки… Тільки десь через рік я став повноцінним гравцем основи, а ще через пів року мене вибрали капітаном команди. “Дружба” та Нахабов Сергій Владиславович – це був інший рівень… вища ліга, Чемпіонат України… На випуску наша команда посіла 2 місце… але останній рік багато наших гравців грало вже на дорослому рівні. Завдяки Сергію Владиславовичу, який нас вже з 15 років рекомендував в різні команди майстрів, також брав з собою в команду КФК “Будівельник” Бровари. вже в 15 років я їздив на оглядини до команди 2 ліги “Нива” Миронівка, оглядини завершилися провалом, я ще був не готовий, але отримав великий досвід… і вже через рік тренер (Спірідонов) якому я не підійшов у “Ниві” взяв мене до команди “Аверс” (Бахмач), де я грав на першість Чернігівської обл. та КФК, ще встигаючи грати за “Дружбу” та “Будівельник”… і ось в одній із ігор, це був фінал кубку Київської області  з Фастовим. Я вийшов на заміну на хвилин 20-ть та зацікавив агента турецького “Бурсаспору” … за тиждень я вже був на оглядинах в Туреччині… але будучі патріотом своєї країни летівши туди просив своїх батьків, а мені тоді було 17 років, якщо будуть пропонувати залишитися в Туреччині, то щоб вони відмовлялися… прилетівши з Туреччини, грати та жити в Бахмачі я вже не міг, туди я вже не повернувся… Грав за Дружбу та Будівельник та почав тренувати. Завдяки Нахабову який мене зразу” кинув під танки”. Тим самим став моїм хрещеним татом як тренера. Він дав мені тренувати команду 19 84 р.н. І я зразу поїхав з групою хлопців 1983 р.н.та 19 84 р.н. до піонерського табору під Бородянкою… Серед тих гравців були такі особистості як Євген Чуприна, Брати Каріни Євген та Олександр та ін. ми провели незабутні збори! Перші мої збори як тренера…

В чому була суть конфлікту 10-ти річного хлопчика з досвідченим тренером? Чи це Ваше особисте, яке назавжди залишиться  таємницею?

– Конфлікт з Сучковим В.В. накопичувався на протязі років… він був дуже вимогливим тренером і іноді переходив дозволене…міг вдарити, накричати… Я завжди і так був сам до себе вимогливий, і на полі не давав спуску не собі ні супернику. І от в одній грі я отримав серйозну травму розтягування колінного сухожилля… спочатку не міг ходити, нога зовсім не згиналася тільки через 3 місяці я міг бігати трус-сою… І звісно зразу пішов на тренування, але з мамою, щоб вона попрохала тренера не давати мені 100% навантаження, так як моя нога повністю нефункціонувала… але тренер зробив по своєму, я вже на першому тренуванні хромаючи з сльозами на очах ніс на собі партнера, так ми грали в кінний футбол…Потім у нас була гра… тренер у мене спитав, чи можу я грати, я відповів, звісно ні! Так як моя нога не повністю згиналася… На що тренер попросив просто приїхати на гру по жонглювати за воротами… От я і жонглював до середини 2 тайму, поки не поплив наш правий захисник, а разом з ним і наш тренер)) Забувши про мою травму він випустив мене на поле… Я ніколи йому не заперечував так, як ніколи не грав впів сили… вийшовши на поле я почав грати вповну силу, через декілька хвилин я вже забув про травму… ми забили 2-й гол, рахунок став 2:1 на нашу користь і гра вже закінчувалася… але на останній хвилині обрізався наш півзахист і суперник зробив передачу врозріз між центральним захисником  та мною, щоб прирвати вихід сам на сам мені треба було робити підкат, як раз на хвору ногу… я його зробив, зірвав тим самим гольову атаку суперника… зразу пролунав фінальний свисток, а мене охопила неймовірна біль я залишився лежати на землі… про мене всі забули… Гра проходила на запасному полі ЦСКА. Команда пішла в роздягальну, а до неї йти далеченько…я полежав прийшов до тями і на четвереньках поповз до роздягальні… звісно  приповз я туди, коли всі отримали триндюлин… отримав їх і я… за те що, дуже довго повз до роздягальні… Цього пробачити тренеру я не зміг… Він приходив до мене до дому вибачався, але я не змінив свого рішення…

– Скажіть будь-ласка Дмитро Костянтиновичу, як ставилися Ваші батьки до Вашого захоплення футболом?

– Це ж моє життя! Мої батьки завжди підтримували моє захопленняЙ Мій батько в минулому грав в футбол на обласному рівні, але рано почав працювати і з футболом закінчив, але завжди був ярим вболівальником! Завжди ходив на ігри, підтримував… Мама раз теж ходила, але дуже переживала і більше не ходила)) Ще велику підтримку як моральну так і фінансову мені надавав чоловік моєї сестри Юрій, за що я їм дуже вдячний! Тато та Юра преміювали мене за кожен гол. Юра вперше купив мені фірмовий спортивний костюм Найк та купляв всю футбольну амуніцію…

– Розкажіть  будь-ласка про Ваших батьків?

Мама – педагог в минулому пропрацювала більше 20 років вчителем математики та була заступником директора в 105 школі зараз на пенсії. Тато – працював будівельником, зараз теж на пенсії.

– Скажіть будь-ласка, як відреагувала Ваша дружина, коли дізналась, що познайомилась з футболістом?

– Відреагувала нормально… ходила, ходить та буде ходити на наші ігри, вболіває,  також ходимо разом вболівати на стадіон, навіть ходила , коли була вагітною))

– Ви  виховуєте  двох синів. Скажіть будь-ласка Ви будете впливати на їх вибір пов’язувати життя з футболом чи ні?

– Іван вже його почав пов’язувати, Роман ще малий… Як же я можу не впливати, як що вони у мене живуть на стадіоні, а улюбленний канал Івана Футбол))

– Повернемось від справ сімейних до футбольних. Важко Вам далось рішення перейти на тренерську роботу?

– Не важко, з дитинства мав хист до тренерської роботи… в школі тренував свій клас, улюблені іграшки були карандаші, яких я теж тренував грати в футбол… улюблена гра на компьютері – менеджер футбольний… так і почав з 18 років тренувати дітей 1984 р.н. потім набрав групу набору 1987 – 88 р.н. Де у мене займався Тменов Микита кандидат в національну футзальну збірну України… Але закінчити з надіями заграти у великий футбол мене змусив набір 1989 р.н. Це вже була посправжньому моя команда, яку я сам набирав і тому коли мені в 21 рік було останнє запрошення з команди майстрів (Система- борекс (Бородянка) 1 ліга) – я відмовився із-за того що не міг зрадити свою команду…

– Ваша тренерська кар’єра налічує вже три вікові дитячі групи (1984 р.н, 1989 р.н., та 1995 р.н.). Охарактеризуйте іх етапність у встановленні Вас як тренера?

– Кожна з цих вікових груп робила та й робить з мене тренера. 1984 р.н. – це була дуже складна команда, в якій пів команди палили цигарки, а деякі вживали наркотики… це для мене був виклик. Ми нічого такого не виграли, але з тої команди вийшов наш тренер Зборовський В.М. та й Чуприна Євгеній трохи пограв в тій команді…

1989 р.н. це вже моя рідна команда! Але набір бажав кращого, ніхто не хотів йти до невідомого тренера… і ми весь час перебували між першою та вищою лігою, кращий результат в останній рік виступу зайняли 5 місце в вищій лізі… Потім 1989 рік став базовим в дорослій команді і завдяки їм доросла повернулася в вищу лігу та зайняла там 2,3 місце…На професійному рівні з того набору заграли Русан Сергій та Красник Сергій, Андрієвський Олександр…На тренерську ниву став  Гринчук Роман Миколайович!

1995 р.н. це вже можна сказати мій вищий рівень на якому я зростав як тренер, гарний підбір виконавців, багато виграних турнірів, постійна участь в Чемпіонаті України, міжнародні турніри. Завдяки команді 1995 р.н. я став тим тренером який є на сьогоднішній день. Їх рівень, їх бажання грати у футбол дають мені змогу рости, як тренер! Всім моїм командам та вихованцям я дуже вдячний за те що вони робили з мене тренера, за те що вірили мені та вірять до цих пір!

– Ви вже не один рік працюєте з командою дорослих? Які плюси Ви отримуєте від праці з командою дорослих ФК “Атлет”?

– Досвід роботи з дорослими гравцями. Це зовсім інша специфіка роботи ніж з дітьми. Це для мене дуже важливо, так як я мрію працювати з командою майстрів…

– Якими принципами, вимогами Ви керуєтесь в своїй тренерській роботі?

– Самовідданість як в тренуваннях так і в іграх. Бажання професійно рости, самостійно працювати. І при цьому бути ЛЮДИНОЮ. Алкоголь, палити цигарки, вживати наркотики вести розгульний образ життя з футболом не сувмісні! Все це я намагаюсь пояснити своїм вихованцям та показую своїм прикладом, як можна жити без цього!

– Згадайте будь-ласка про самий хвилюючий момент Вашої футбольної діяльності,як гравця та як тренера?

– Як гравець хвилюючи моменти переживаю кожен тиждень, коли виходжу зі своїми вихованцями в одній команді та б’юся за перемогу… Як тренер це такі ігри коли твоя команда грає так, як ти мрієш! Завдяки 1995 р.н. це відбувається досить часто. Та перемоги над такими командами, як Шахтар, Металіст, Дніпро, Пахтакор, РВУФК теж не забуваються!

– Ваша основна  мета  в футбольному житті?

– Перемагати, перемагати та ще раз перемагати! Крім того як більше вихованців ФШ «Атлет» в професійних командах та нарешті самому вийти на професійний рівень і тоді знову перемагати, перемагати…

– Ви всю свою футбольну кар’єру про працювали в ФК “Атлет”, вразі запрошення спробувати свої сили в професійному клубі, Вам буде легко погодитись на таку пропозицію?

 – Не легко, але… а може Атлет вийде на професійний рівень!

– Це правда, що Ви дуже любите пробивати одинадцяти метрові удари?

– Ні!)) я дуже багато їх не забив, особливо вирішальних… чому б’ю, бо всі інші відмовлялися, а мені як капітану не можна було … та я ніколи і не втікав від відповідальності, треба так треба, але хвилювання мене підводило… Хоча раз виграв бутси забивши 10 пенальті з 10, значить вмію бити))

– Гра якої команди Вам імпонує та кращий гравець світу на Вашу думку?

-Гра Динамо при Лобановському, зараз це збірна  Німеччини та Баварія ( Мюнхен). Кращий гравець – Мессі.

– Як би Вам потрібно було йти у розвідку кого б і що Ви взяли б з собою?

– Взяв би сина Івана, дружину Ганусю, дорослу команду , команду 1995 року народження та президента Атлета Старовойта О.С.))

– А молодшого сина Рому 🙂?

– Рома ще малий, може проговоритися!)) Ще окремо взяв би Гринчука Романа Миколайовича – дуже надійна людина!

– Дмитро Костянтинович і на останок, Ви як старший тренер школи, що хотіли б побажати учням  нашої футбольної школи?

– Працювати, працювати та вірити в себе, прислухатися до порад своїх тренерів!

– Дякуємо Вам за змістовну, цікаву розмову, бажаємо перемог та натхнення для їх досягнення!